система освіти організована таким чином:

• Необов’язкова інтегрована система 0-шість років загальною тривалістю 6 років, яка складається з:
  – освітніх програм для дітей, які керуються безпосередньо місцевими органами влади чи через угоди, іншими державними органами або приватними особами та розраховані на дітей віком від трьох місяців (3 місяці) до тридцяти шести місяців (36 місяців);
  – дошкільних установ (дитячих садків), які можуть керуватися державою, місцевими органами влади, безпосередньо або через угоди, іншими державними органами або
  приватними особами, до яких приймаються діти від трьох до шести років;
• Перший обов’язковий освітній цикл тривалістю 8 років, поділений таким чином:
  – початкова школа¸ тривалістю п’ять років, для учнів віком від 6 до 11 років;
  – загальноосвітня школа першого ступеня, тривалістю 3 роки, для учнів від 11 до 14 років;
• Другий цикл навчання поділений таким чином:
  – загальноосвітня школа другого ступеня, тривалістю 5 років, для учнів та учениць, які успішно завершили перший цикл навчання. В школах
  організовуються курси середніх, технічних і професійно-технічних інститутів для студенток та студентів від 14 до 19 років;
  – трирічні та чотирирічні курси професійно-технічної освіти та навчання (IeFPistruzione e formazione professionale) регіональної компетенції, завжди
  орієнтовані на студенток та студентів, які успішно завершили перший цикл навчання
  – вища освіта, яку пропонують університети, заклади вищої художньої, музичної та танцювальної підготовки (AFAM – Alta formazione artistica,
  musicale e coreutica) та вищі технічні інститути (ITS – Istituti Tecnici Superiori) з різними напрямками:

o – курси вищої освіти, які пропонують університети;
o – курси вищої освіти, що пропонуються закладами AFAM (вище художнє, музичне та танцювальне навчання);
o – підвищення кваліфікації на курсах вищої кваліфікації, які пропонуються ITS (Вищі технічні інститути).
Обов’язкова освіта
Обов’язкова освіта триває 10 років, від 6 до 16 років, і включає вісім років першого циклу навчання та перші два роки другого циклу (Закон 296 від 2006 року), які можна отримати в загальноосвітній школі ІІ ступеня – державних – або на регіональних курсах освіти та професійної підготовки.
Крім того, на всіх неповнолітніх поширюється право/обов’язок на освіту та навчання, тривалістю не менше 12 років, або, у будь-якому випадку, до досягнення трирічної професійної кваліфікації, до досягнення 18° – ччя, відповідно до положень Закону 53 від 2003.

Обов’язкова освіта може здійснюватися в державних школах і в школах, що до них прирівнюються (Закон 62 від 2000 р.), які складають систему державної освіти, але вона також може здійснюватися в приватних школах (Закон 27 від 2006 р.) або шляхом індивідуального (сімейного) навчання. У двох останніх випадках, однак, виконання зобов’язання щодо освіти має відповідати ряду умов, наприклад, проведення тестів на придатність.
Відповідальність за виконання обов’язку щодо навчання неповнолітніх учнів та учениць несуть їх батьки, або особи, які здійснюють батьківську відповідальність.
Комунальні ограни влади за місцем проживання та директори шкіл, в яких навчаються неповнолітні, здійснюють нагляд за виконанням обов’язку щодо навчання неповнолітніх учнів та учениць.
Після закінчення періоду обов’язкової освіти, як правило, передбаченого наприкінці другого року старшої середньої школи, якщо учень не продовжує навчання, видається сертифікат про отримані навички (Постанова міністерства № 139 від 2007 року).
Після складання випускного державного іспиту з повної середньої освіти учець або учениця може отримати доступ до курсів вищої освіти (університет, Afam та ITS).
Деякі курси університету мають закритий номер вступників, для вступу до яких необхідно скласти вступне випробування.

Недержавна освіта
Стаття 33 Конституції Італії встановлює два основоположних принципи: обов’язок держави забезпечити державну шкільну систему освіти для всіх неповнолітніх та право для фізичних і юридичних осіб створювати школи та навчальні заклади безкоштовно.
Школи, що прирівнюються до державних мають право видавати кваліфікації з такою ж юридичною силою, що й відповідні державні школи; мають повну свободу щодо культурної орієнтації та педагогічно-дидактичного спрямування та отримувати переваги від вигіднішого податкового режиму, якщо вони не створені з метою отримання прибутку.